ТСН зібрала історії людей, які вижили після ШВЛ.
Життя після штучної вентиляції легень. Це питання для понад шести сотень українців - саме стільки під'єднані зараз до апаратів ШВЛ, зайнятий кожен восьмий апарат. Але лікарі переводити пацієнтів не квапляться. Погана статистика виживання та тривала реабілітація примушують лікарів застосовувати це обладнання лише на крайній випадок.
Але сьогодні про людей, які порадували і лікарів, і своїх рідних. Їхні історії - в сюжеті ТСН.19:30.
Це "терапія відчаю" - так її називають самі лікарі. Переведення пацієнта на механічне дихання несе ризики та користь одночасно. Є загроза зупинки серця, але дає хоч якийсь шанс.
"Вентиляцию ты делаешь, а площади для газообмена нет", - каже медичний працівник столичної лікарні.
На початку пандемії здавалося, наявність апарата штучної вентиляції гарантує - виживеш!
"По статистике мировой, на механической вентиляции выживает 1 из 10", - додає лікарка відділення інфекційної реанімації та інтенсивної терапії київської міської лікарні №9.
Така статистика не означає неефективність ШВЛів. Усе тому, що лікарі намагаються не інтубувати без потреби і наважуються застосувати апарат лише тоді, коли аналізи геть погані та інші способи допомогти пацієнту дихати не працюють. Загалом по Україні офіційно 4 890 апаратів штучної вентиляції легенів. Нині зайнято 610 - 69 пацієнтів додалися вчора. За весь час пандемії під'єднано 3707 людей із "ковідом" - серед них 13 дітей та 171 медичний працівник.
Але ми розповімо вам про пацієнтів київської міської лікарні № 9, які виявилися сильнішими за хворобу.
Бокс номер 4 лікарі називають переможним: тут відразу двоє пацієнтів, які задихали самостійно. Про тих, хто за цими дверима, лікарі говорять із гордістю:
"Сейчас они дышат сами - это колоссальный труд".
Геннадію 71 рік. Він хворіє понад півтора місяця. Він уже дихає без кисневої маски, потроху їсть і навіть вчиться рухати ногами.
"Немножко холодно. Хоть бы выскочить, выскочить отсюда и домой, и домой".
І переживає, аби лікарі передали дружині, доньці та зятю, що йому краще:
"Передайте пожалуйста, передайте пожалуйста".
Його сусідка Тетяна - вчителька. Зізнається - на початку вередувала, але лікарі витримали, і вона їм дуже вдячна:
"Сначала была в сознании, потом что-то тяжело дышать. Спасибо всем врачам этой больницы, особенно тем, которые за меня держались".
Швидкою ходою до церкви поспішає Ольга. Вона теж колишня пацієнтка щасливого 4 боксу. Вона видужала влітку. Але коли приходить до церкви - завжди молиться і за здоров`я своїх лікарів. Колишню пацієнтку реанімаційної терапії виказують лише сліди на обличчі - за три місяці після виписки досі не минули.
"Це від маски, кислородна маска, якщо її вдягнути, надавила трошки".
Учора вона відсвяткувала свій 57-ий день народження. Але ще одним своїм святом вважає 12 липня - прийшла до тями після 12 днів коми:
"Коли я прокинулась, мене сестрички спитали, де ви знаходитесь, а я хочу сказати і не можу, отут в горлі ще стояли трубочки різні, прилади приєднані і мені перше на думку спало - як же я буду співати в хорі".
Це один з найщасливіших днів її життя. Ольга Анатоліївна виписується з реанімації. Своїх рятівників вона нарешті бачить без масок – медики щасливо всміхаються:
"Вийшла своїми ногами і в супроводі всіх. До сліз, всім вдячна до сліз".
Вона хотіла додому і в церкву - тут до карантину вона викладала в недільній школі і співала:
"Коли вона вийшла, хоча це було літо, то ми всі привіталися з нею пасхальною радістю "Христос Воскрес" і я собі дав обіцянку, що кожного разу як буду зустрічати, то буду вітатися пасхальною радістю", - каже настоятель церкви.
Але чи зможе Ольга співати? Ольга хвилюється, але "Благословен божий" співає.
Тим часом у лікарню пацієнтки Тетяни приходить донька Катерина: приносить для мами вітання від родичів та учнів. Ми записуємо Катине звернення до мами в реанімацію:
"Мы тебя очень любим. Безмерно", - звертається донька до мами.
Тетяна отримує гостинці вже вночі. Спочатку вона уважно роздивляється кожен папірець. Потім -кілька разів дивиться відео. Пацієнтка витирає сльози. Лікар розвішує гостинці на вікні. Тетяна вирішує - потрібно вставати. Із двох затискачів та простирадла їй роблять спідницю. Кожен рух треба вчити наново. Це перші кроки – навколо ліжка. Важко, потрібна підтримка, але треба. Поки була в лікарні - назбиралося багацько справ.
