Знімальна група ТСН поїхала у місто Бобровиця і провела день з лікарями та пацієнтами звичайної районної лікарні.
207 районних лікарень підписали контракт на лікування хворих з COVID-19 на сьогодні. І чи не в кожній можна побачити дефіцит кисню, апаратів вентиляції легень та кисневих концентраторів. Місця в палатах забезпечені киснем максимум на 40%.
Про суперечки за право дихати, провалені ліжка та як допомагає вижити картопля, йдеться в сюжеті ТСН.19:30.
Знімальна група ТСН поїхала у місто Бобровиця, що на Чернігівщині (за 100 кілометрів від Києва), і провела день з лікарями та пацієнтами звичайної районної лікарні.
З сусідніх сіл та містечок сюди привозять пацієнтів з підозрою на COVID-19. У таких районих лікарнях, як ця, лікується кожен третій госпіталізований пацієнт. Інфекційний корпус розташований на відстані від поліклініки та основних відділень.
Бобровицька лікарня має всього один поверх. Видно, що тут починали ремонт, але вистачило лише обшити вагонкою один з ґанків та замінити пару вікон.
Для медперсоналу все починається з гардероба. Його тут називають чистою зоною, адже саме тут тутешні працівники залишають свій одяг і переодягаються у захисний. Хваляться, що його достатньо, аби міняти по 3-4 рази на день.
ІНФЕКЦІЙНЕ ВІДДІЛЕННЯ
До початку серпня це було звичайне терапевтичне відділення, яке переобладнали під ковідне. Воно розраховане на 60 пацієнтів, зараз тут лежать 37 - ті, у кого COVID-19 підтверджений. Щойно вони лягають на живіт, ліжка під ними прогинаються.
Лайфхак Бобровицької лікарні – знайти дошки і зробити з панцирної сітки нари. Петро Васильович відлежав на них два тижні і не жаліється. "Мені підклали тут дерев'яне і в мене усе чудово", - каже чоловік.
ПОТРЕБА В КИСНІ
У лікарні додатково кисню потребують 14 пацієнтів. "Хворі задихаються, їм потрібен кисень, розумієте? Починає на дворі сутеніти, а в них починається паніка", - каже головна медична сестра лікарні Галина Луговська.
Кисневих концентраторів тут 12, але ця кількість постійно змінюється. Апарати можуть бути в ремонті чи просто поламатися. Віктор Старицький свій ділить із сусідом.
Однак чим важче дихати - тим важче ділитися. Буває, пацієнтів просять віддати концентратор комусь другому, а вони не хочуть маску віддавати - так і тримають її на собі.
ШТУЧНА ВЕНТИЛЯЦІЯ
Микола Герасименко - найважчий пацієнт відділення. На посиленому ШВЛі він вже 12 днів, а на крапельниці щодня лише витрачає близько тисячі гривень. Безкоштовно можна отримати лише найпростіші препарати. У Бобровицькій лікарні залишився останній незайнятий апарат ШВЛ.
ПОДАЧА КИСНЮ
В одній з найкраще обладнаних палат кисень підведений до ліжок. Він подається з вулиці, де стоять балони. Одній людині балона вистачає на 10 годин дихання.
Завідувач інфекційним відділенням Сергій Солодкий каже, що тут поміщається лише три балони (один взяли на заміну і ще два повних).
"Якщо брати по правилах, то цих балонів тут має бути 40, 50…Нам обіцяли кисневу станцію, яка буде подавати на цю систему. Киснева станція з'явиться не раніше наступного року", - розповів він.
БІЛІ ЛЮДИ
У Лідії Степаненко на столі квіти - кілька днів тому в неї був день народження. За 10 днів так і не навчилася розпізнавати медиків у захисних костюмах.
"Вранці питаємо, як звати їх, бо по очах - тільки маска в них. І руки гарячі, руки горять, ми відчуваємо", - каже жінка.
Аби тут було кому працювати, скоротили персонал з інших відділень. Лікарі зізнаються, що думали, що робота звичайна, але насправді виявилася дуже складною.
БАЖАННЯ ЖИТИ
За три місяці ця районка прийняла понад три сотні пацієнтів. 20 людей врятувати не вдалося. Ось що медики розповідають про складнощі: "Нам, лікарям, найважче - це те, що ти береш і все робиш, а він бере та й помирає. І це пояснити родичам найважче".
Їхнім пацієнтам вже навіть легше від ласкавих звернень, переконують медики: "Дівчатка - крихітки, а хлопчики - орли. Інакше не називаємо". І кожному тут треба нагадати - жити треба.
Терапевткиня Оксана Автоненко ділиться, як підбадьорює своїх пацієнтів: "Я кажу, люди в нас весна і ми будемо садити картоплю, вірте в це і ми обов'язоко всі виживемо".
